Коли мій 21-річний син одружився з дівчиною трохи старшою за себе, яка була вже на шостому місяці вагітності, у мене тьохнуло серце. У неї було минуле – і це було не те життя, яке я уявляла для сина. Плани мого сина вступити до університету після служби пішли під укіс, тому що йому довелося знайти роботу на будівництві, щоб забезпечити молоду сім’ю. Його дружина, моя невістка, залишилася вдома доглядати дитину. Незважаючи на її постійні скарги на плач дитини та бажання поспілкуватися, мій син не міг їй допомогти, часто працюючи до пізньої ночі.
Ми намагалися допомогти: ми з чоловіком іноді сиділи з дитиною, незважаючи на нашу роботу та обов’язки щодо дочки-підлітка. Ситуація змінилася на гірше, коли моя невістка після чергової сварки залишила свого півторарічного сина на тиждень, а повернувшись, оголосила, що йде назавжди. Ми прийняли у себе мого засмученого сина та онука, допомагаючи виховувати дитину, поки син подавав на розлучення і домагався аліментів через суд.
Пройшло майже три роки, і від неї не було ні звісток, ні підтримки. Вона продовжувала жити своїм життям, здавалося, не переймаючись своєю дитиною. Якось подруга поділилася приголомшливою новиною – моя невістка була помічена на відпочинку в Туреччині. Незважаючи на те, що вона стверджувала, мовляв, знаходиться на мілині, на фото вона була одягнена в модне вбрання і, схоже, мала кошти для такого відпочинку. Я наполегливо намагалася зв’язатися з нею, вимагаючи хоч якоїсь підтримки для її дитини, але всі мої спроби виявилися безплідними. Мені було боляче бачити її байдужість, і ми опинилися у скрутному становищі, не знаючи, як упоратися із ситуацією.