У Сполучених Штатах я відкрила нові реалії. Якщо в Україні я жила на хлібі з маслом, відносившись до фруктів як до рідкісної розкоші, то Америка відкрила достаток свіжих якісних продуктів для всіх майже безкоштовно. Свобода поширюється і одяг. Я можу вільно одягатися, не шукаючи найдешевші та негарні магазини одягу, адже в США є вибір на будь-яку цінову категорію. Чоловіки тут дуже ввічливі, а закон захищає жіночу гідність. Побачення в Америці – особливе задоволення.
Чоловіки щедро оплачують рахунки, оскільки витягування гаманця з боку жінки може бути сприйнято як образу їхньої гідності. Немає більше боротьби за життя за копійки. Навіть робота початкового рівня – прибирання, наприклад, приносить мені 150 доларів на день за восьмигодинну зміну, адекватно покриваючи мої потреби існування – житло, техніку, їжу, одяг та відпочинок, що важливо. Придбання нових гаджетів тут не є якоюсь особливою подією; це нормальна потреба людини. Ця доступність різко контрастує з Україною, де бути прибиральницею, яка може дозволити собі нову машину, або вчителем, який купив квартиру за три роки – неможливо. Нічні прогулянки в повній безпеці та двері квартири, що залишаються відкритими 24 години на день – незвично і розуму незбагненно.
Швидка допомога та медичні послуги загалом – окрема історія. Моє благополуччя цінується важливіше за паперову тяганину, а працівники випромінюють турботу без осуду. Моє американське перебування було одіссеєю можливостей. Люди тут цікаві, винахідливі та впевнені в собі, вони вигодовані своєю країною, яка прославляє їхню унікальність, а не засуджує. Я розвивалася та процвітала. Повернувшись до України, я знову побачила, як значущість жінки зменшується після тридцяти. Тут сімдесятирічні йдуть до вівтаря, сорокарічні приймають материнство, а любов і благоговіння вічні. Для мене немає шляху назад, і не варто засуджувати мене за це, адже де і як жити – вибір кожної людини. Візити в Україну закінчені, оскільки я зманюю свою сім’ю до цієї землі нескінченної надії та реалізації.