Іван прокинувся, як і годиться, о п’ятій ранку. Ця звичка залишилася в нього з молодих робочих років, коли він мріяв поніжитися в ліжку зайві півгодини. Однак вік зобов’язував його рано вставати. Він тихо човгав темними коридором, намагаючись не розбудити сплячу доньку Тетяну, яка нечасто відвідувала батьківську хату. Тетяна приїхала до батьків не так давно, сповнена меланхолійного смутку. Її обов’язком було допомогти у прибиранні будинку перед настанням зими. Завдання, яке мати завжди виконувала двічі на рік, з віком стало важким. Таня була сповнена рішучості якнайшвидше виконати це завдання, адже її чекала довга дорога до міста і до сім’ї. Під час роботи вона помітила, як вік наклав свій відбиток на обличчя її матері. Це зауваження викликало у ній тривожне почуття.
Однак очі матері сяяли молодістю. Прибирання тривало, мати допомагала їй у дрібних справах. Поки Таня забиралася, на неї наринули спогади про молодість… Під час збирання вони знайшли незвичайний предмет усередині старої кавової чашки – дивний клубок ниток, пір’я та іржавий цвях, покритий воском . Її батько вважав його залишками гри онучок і викинув предмет у відро для сміття. Не турбуючись, вони продовжили прибирання. Коли в хаті все було чисто, Таня поїхала до міста. Через кілька днів її розбудив посеред ночі тривожний дзвінок. На іншому кінці дроту була її мати, яка плакала про раптову смерть батька. Новина стала для Тані нищівним ударом, але вона зібралася з силами, щоб провести останні обряди і бути поруч із розбитою горем матір’ю.
У ніч перед своїм 40-річчям Таня побачила моторошний сон про свого батька, який попередив її про дивний предмет, знайдений під час прибирання. Вона прокинулася, вражена і спантеличена. Жінка одразу ж відлунням згадала сусідку Надю, якій вони в минулому надавали щедру допомогу. Сон підказав, що за дивним предметом у чашці стоїть Надя. Тієї ж ночі Надю переповнювало почуття провини та жалю про те, що вона завдала шкоди своїм щедрим сусідам. Вона поклала дивний предмет у їхній будинок, сподіваючись передати свою невиліковну хворобу комусь іншому. Мучившись почуттям провини, під час похорону вона попросила вибачення у Тані та її матері, але її вибачення були зустрінуті крижаним мовчанням. Невдовзі Надя поїхала з села, але почуття провини за скоєне гризло її все життя. Вона видужала, але її діти були дуже слабкими. Незважаючи на фізичне здоров’я, Надя жила з болем від свого вчинку в серці та з втратою доброго сусіда.