Павло, чоловік Ганни, помер восени, і багато жителів села прийшли проводити його в останній шлях. Сусідка Ганни, Тамара, казала, що Павло прожив своє життя без будь-якої радості і залишив світ у такому пригніченому стані. Інша сусідка, Олена, погодилася з нею, критикуючи нелюдяність Ганни до чоловіка. Тамара та Олена запитали, що буде з Ганною, але тут втрутилася сестра Ганни, Наталя, захищаючи її. На Ганні ж не було обличчя, від утоми вона буквально з ніг валилася.
Тітка Павла взяла на себе організацію поминального обіду, незважаючи на свою неміч. Вона використовувала власні заощадження, попросила допомоги у односельців і зуміла організувати гарний обід на згадку про Павла, поки Ганна відмовлялася будь-що організувати, щоб потім не забиратися після гостей кілька днів. Люди пліткували про Ганну та її одержимість чистотою, вона навіть пофарбувала підлогу у своєму будинку в білий колір. Павло жив покірно, підкоряючись суворим правилам чистоти Ганни і мирячись з її поведінкою заради їхнього сина.
Коли Павло захворів, Ганна не дбала про нього, і врешті-решт він помер. Після того, як не стало Павла, Ганна зіткнулася з труднощами у веденні домашнього господарства та роботі на фермі. Зрештою, вона продала свою корову і покинула роботу, що призвело до її швидкого старіння. Навесні наступного року її здоров’я погіршилося, і вона потрапила до лікарні. У лікарні було не так чисто, як їй хотілося б, та й стіни в її палаті були не того кольору, але на обурення Ганни ніхто не звертав уваги, навіть її син ігнорував вимоги мами перевести її в палату «охайніше». Як іронічно влаштоване життя…