Раніше я ненавиділа свою дочку і шкодувала, що вона взагалі народилася. Я багато працювала, і в результаті донька більшу частину часу проводила з бабусею, яка постійно її балувала. На той час я була надто втомленою, щоб звертати на це увагу. Я приходила додому о 10-й вечора і йшла о 7-й ранку.
Коли мені стало легше на роботі, було вже запізно щось робити. Моя дочка зривалася на мені, коли я просила її прибрати за собою, навіть погрожувала піти з дому. Я намагалася контролювати її, замикаючи в будинку, але вона погрожувала піти назавжди. А я велася на її погрози і не тиснула на неї надто. Незважаючи на якісь компроміси з мого боку, ми сварилися майже щодня. Зараз доньці вже 18 років, але її поведінка така жахлива. Мені дуже складно із нею.
Я не знаю, як з нею розмовляти і загалом поводитися. Донька не хоче вчитися, а з коледжу мені навіть зателефонували та сказали, що вона вже цілий місяць не ходить на заняття. Я намагалася знайти їй роботу, але вона й працювати не хоче. Я вже втомилася працювати за двох і хочу знайти чоловіка. Але як тільки я представляю її своїм потенційним партнерам, вона розповідає їм огидні речі про мене і мої минулі стосунки, більшість з яких – вигадка. Я справді не знаю, що робити. Я ніколи не думала, що можна так сильно ненавидіти власну дочку. Це ганьба, і багато хто мене за ці слова засудить, але я говорю те, що відчуваю.