Мені було 40 років, коли мій чоловік Василь пішов від мене, сказавши, що любить іншу жінку. Хоча це було боляче чути, я таємно відчула полегшення, бо надто довго терпіла його надмірне пияцтво та невірність. Василь залишив нам квартиру, яку отримав від заводу – і переїхав до Лесі.
Розмірковуючи про наше минуле, я зрозуміла, що ми одружилися зарано, і деякий час після весілля жили у свекрухи. Я невтомно працювала в городі, а Василь пив і вдавався до своїх пороків. Незважаючи на його поведінку, я неодноразово прощала його заради наших дітей, які не любили свого батька та навіть боялися його. Я прийняла це як норму для хорошої сім’ї, тому що в дитинстві пережила подібну ситуацію: я росла без батька.
Після розлучення Василь значно змінив свою поведінку і став найкращою людиною для Лесі. Мені було складніше справлятися з усім самій, але я таки просунулась далі і здобула щастя з новим чоловіком. Я стала фінансово стабільною та вільною, можу жити для себе, і розумію, що краще не триматися за стосунки, які більше не приносять задоволення. Я зрозуміла, що іноді кінець відносин – це лише початок нового та кращого життя.