Людмила вже лягла в ліжко, коли зненацька задзвонив телефон. Вона відповіла і почула бадьорий голос свого колишнього чоловіка Бориса. -Доброго дня, Людо … Це я! Людмила розгубилася і здивувалася: -Борис? Чи це реально ти? -Звичайно. Що робиш? Людмила подивилася на годинник і обурено відповіла:
-Що я можу робити о першій годині ночі? Звісно, сплю… -Така зоряна ніч сьогодні… Може, підемо погуляємо? -Ти що, п’яний? Ти ж знаєш, що мені рано-вранці на роботу! Подзвони мені вдень! Вона поклала слухавку і вимкнула звук, відчуваючи роздратування від того, що Борис подзвонив так несподівано і посеред ночі. Вони розлучилися рік тому, коли Борис покинув її заради свого першого шкільного кохання, залишивши Людмилу з розбитим серцем.
З того часу вона чекала і сподівалася на його повернення, поки її колега Павло намагався доглядати її вже півроку. Вдень, коли Борис передзвонив, Людмила раптом зрозуміла, що з нею все гаразд і що час жити далі. Вона сказала Борису, щоб він займався своїм життям, і кинула слухавку. Потім вона вибухнула сміхом і заплакала. Наступного ранку вона прокинулася бадьорою та оптимістичною, розуміючи, що готова до нового життя та нових стосунків.