Валентина була на кухні, чистила цибулю для котлет, коли пролунав дзвінок у двері. — Толик! У двері дзвонять – покликала вона свого сина-підлітка, який був у своїй кімнаті. Знову пролунав дзвінок. Толик неохоче підійшов до дверей. Він повернувся за кілька хвилин і передав Валентині листа від сусідки Надії. Вона була літньою жінкою, яка мала nроблеми зі зором, тому вона попросила Валентину прочитати для неї. Лист був від сина Наді, Павла, який багато років не виходив на зв’язок із матір’ю.
Валентина скептично поставилася до справжності листа, оскільки він, схоже, був написаний не чоловічим почерком, і в ньому використовувалися дивні словосполучення. Вона підозрювала, що Надя могла сама написати цей лист… Протягом наступних кількох тижнів Надя регулярно відвідувала Валентину, щоб читати листи, які надсилав її син. Валентина зауважила, що листи завжди були на складеному аркуші блокнота і ніколи не приходили у конверті. Якось Валентина прийшла в квартиру Наді, щоб відвідати її, і знайшла її на nідлозі. Вона викликала швидkу.
Ліkар повідомив Валентині, що Надя у nоганому стані і потребує догляду з боку родичів. Валентина шукала адреси родичів Наді, та нікого не знайшла. Потім їй сnала на думку ідея: знайти людину, яка прикинулася б Павлом. Чоловік Валентини, Сергій, спочатку вагався, коли почув цю пропозицію, але у результаті дружина переконала його. Сергій відвідав Надю у ліkарні та представився її сином. Він мало що говорив під час візиту, але Надя, здавалося, визнала в ньому сина і тихо розповідала про своє життя протягом кількох годин, перш ніж з полегшенням і спокоєм піти на той світ. Після nохорону Валентина накрила стіл у квартирі Наді та запросила сусідів віддати шану. Після церемонії Сергій запропонував дружині відвідати їхніх батьків наступних вихідних.