Тоня вперше у житті приїхала на дачу одна. Раніше вона завжди їздила із чоловіком Василем на машині. Проте останні п’ять років їм доводилося віддавати машину братові Василю, який возив їх на дачу та назад. На жа ль, Василь захво рів та nомер. В молодості Тоня вважала, що Василь любить лише її і ніколи не дивиться на інших жінок. Вони не мали дітей; незважаючи на всі спроби, все було марно.
Василь заспокоював її, говорячи, що Бог не всім дає дітей. Тоня слухалася, мабуть, бо любила його. Якось сусідка по дачі розплющила Тоні очі. Вона розповіла, що Василь приїхав із іншою жінкою, і вони розважалися кілька днів. Тоня не могла в це повірити. Коли Василь повернувся, він розповів Тоні, що вони з другом Сергієм відлагодили теплицю, яка обрушилася через зимовий сніг. Тоня зрозуміла, що Василь їй зра див, але вважала за краще не порушувати це питання і не хотіла нічого змінювати у своєму житті. На жаль, у результаті вона залишилася одна у віці п’ятдесяти восьми років, без чоловіка та дітей.
Сусідка Тоні, Валентина, яка колись була її близькою подругою, більше не їздила на дачу. Говорила, що вона не має сил, і вона планує nродати дачу. Через місяць Тоня з подивом побачила саму Валентину Василівну на ганку сусіднього будинку, і в них почалася розмова про гостей у неї на дачі. Валентина вирішила таки не продавати дачу. Потім вона познайомила Тоню зі своїм братом Олександром, котрий гостював у неї все літо. За чаєм з пирогами Тоня одного разу зловила на собі погляд Олександра. Попри самотність Тоня зрозуміла, що навіть незнайомі люди можуть стати близькими. Вона зрозуміла, що книга її життя ще не дійшло до кінця, і попереду ще багато розділів.