Я була заміжня двадцять чотири прекрасні роки, наповнених любов’ю та романтикою. Хоча в нас була своя частка непорозуміння та сварок, ми завжди сміялися після того, як мирилися. Два роки тому мій чоловік поm ер через хvоробу, залишивши мене одну, без кохання всього мого життя. Мій син був моєю єдиною підтримкою. Ще за життя мій чоловік пропонував купити другу квартиру як фінансову подушку. Ми здавали житло в оренду постійним орендарям і планували швидко продати у разі потреби.
Ми сподівалися, що це буде чудова надбавка до нашої пенсії на старості. Мій чоловік також вважав, що наш син має купити собі нерухомість до створення сім’ї. Після сmеrtі чоловіка, коли наш син вирішив одружитися, я вирішила таки подарувати їм цю квартиру. Однак пізніше я пошкодувала про своє рішення. Син із дружиною продали квартиру, купили дорогу машину та поїхали до закордонної поїздки. Я не чекала такого невігластва від мого сина. Навіщо жити на орендованій квартирі та витрачати зайві гроші на оренду, коли можна було б жити у своїй квартирі та відкладати гроші на потім?
Я намагалася пояснити свою точку зору, але мій син вже був повністю поглинений покупкою машини. На жаль, невдовзі після придбання машини він потрапив в аварію, і мені довелося витратити багато грошей на його лікування та ремонт автомобіля, внаслідок чого я влізла у борги. Через три місяці моя невістка подала на розлучення, бо її не влаштовували зміни у їхньому способі життя через аварію. Зараз ми живемо разом, сплачуючи борги сина та ремонтуючи машину. Це важкий час, але я вдячна долі за те, що мій син поряд.