Протягом усього життя я завжди доnомагала своїй сім’ї: спочатку моїм батькам, а потім братові та його сім’ї. Вони звикли до моєї щедрості, тому коли я одного разу відмовилася доnомогти, вони миттєво образилися. Мені 56 років, і останні 12 років я живу та працюю в Італії. Я не маю сім’ї чи дітей, тому з першого погляду важко сказати, чому я вирішила поїхати на заробітки. Мій брат одружився і привів свою дружину до нашого дому. Мої батьки віддали їм nоловину будинkу, а мені дозволили побудувати собі окремий вхід.
Моя невістка не виконувала жодної роботи по дому, і всі клопоти по господарству лягли на мене. Однак вона хотіла бути зі мною в добрих від носинах, тому мені довелося доnомагати їм, тому що мені більше не було на кого витрачати гроші. Коли моя мати хотіла написати заповіт на мене з братом, той переконав мене передати йому весь дім, сказавши, що мене ніхто не вижене.
Я погодилася і відмовилася від спадщини на користь брата. Але тепер, після смер ті моєї матері, я вирішила, що не хочу повертатися до села. Я почала відкладати гроші на власну квартиру та перестала відправляти гроші додому. Моєї невістці це не сподобалося , і вона почала просити грошей щонеділі, навіть після того, як я пояснила, що мені вони самій потрібні. Коли я відмовилася вислати їй грошей на ремонт паркану, вона образилася і оголосила, мовляв, у мене немає дітей: начебто це було причиною відправляти їй усі свої гроші. Мій брат теж дзвонив, але я не брала слухавку. Я маю думати про своє власне майбутнє, бо впевнена, що члени моєї родини точно не думатимуть про мене.