Одного разу мою подругу Тамару відвідала її сестра, яка nосварила її за те, що вона попросила своїх дочок покинути її будинок у важкі часи. Сестра Тамари запитувала себе, що її дочки робитимуть без житла, оскільки одна чекала на поповнення, а в іншої була маленька дитина. Проте Тамара спокійно відповіла, що їй вирішувати, що краще для її дітей, навіть якщо зараз дуже важкі часи.
Тамара, якій зараз 53 роки, залишилася сама з двома доньками, коли її чоловік помер, коли їй було 30. Вона робила все, що могла, щоб підтримати їх, і коли її старша донька Оксана привела до будинку свого нареченого і запитала, чи можуть вони попросити пожити з нею, Тамара погодилася, знаючи, що їм більше нема куди йти. Невдовзі молодша дочка Тамари також переїхала до них зі своїм хлопцем.
Тамара була рада, коли обидві її дочки закінчили університет, сподіваючись, що вони зможуть доnомогти їй у старості, але вони не виявили такої готовності. Дві дочки почали на щоденній основі сперечатися та змагатися один з одним, викликаючи у своєї матері ст рес та страх за майбутнє. Зрештою, Тамара попросила обох дочок з’їхати і знайти собі власне житло , відчуваючи, що їй час жити своїм власним життям. Хоча її дочки були засмучені її рішенням, зрештою вони знайшли свої варіанти та стали більш незалежними. Тамара вважає, що, якби тоді вона не попросила своїх дочок поїхати, вона не змогла б відстояти свій дім та навчити дітей самостійності.