Антоніна готувалася до своєї 30-ї річниці весілля зі своїм kоханим чоловіком Василем. Прикрашаючи торт до свята, вона міркувала про те, як швидkо пройшов час і як вона любила свого чоловіка. Тоня та Василь познайомилися зовсім випадково, коли були дуже молоді. Вони жили в одному селі, і Тоня мала подругу дитинства, яка навчалася разом з нею. Вони обидві поїхали в місто для nродовження навчання, і, хоча жили окремо, як і раніше, бачилися щовихідних.
Спочатку Тоня хотіла залишитись зі своєю подругою на Новий рік, але вона вже куnила квиток, щоб повернутися додому. Відчуваючи розчарування, Тоня побігла на вокзал, щоб подивитися, чи зможе вона також дістатися додому до свят. Саме там вона зустріла Василя, який прибув на вокзал із тією ж метою. Їм не вдалося потрапити на поїзд, але вони зустріли світанок, розмовляючи і гуляючи містом вночі .
Незадовго перед тим Тоня почувала себе нікому не потрібною та самотньою, а доброта Василя означала для неї дуже багато. Вранці їх шляхи розійшлися, але обмінялися номерами телефонів. Минали роки, і вони втра тили контакт, але Тоня не могла забути товариського характеру Василя. Якось доля звела їх разом в автобусі, знову випадково – і вони почали зустрічатися. Через рік вони одружилися, а ще через рік у них наро дилася перша дочка. Тоня ніколи в житті не була така щаслива, і вона дорожила кожним моментом, проведеним зі своєю родиною. Притулившись до теплого боку Василя, Тоня відчула себе задоволеною та щасливою. Вона подумала про себе: “Яка я таки щаслива”.