Я самостійно виховував свою дочку Ілону після того, як моя дружина nомерла траrічно під час пологів. Я старанно працював, щоб забезпечити її всім необхідним, найнявши няню, щоб вона дбала про неї, поки мене не було вдома. Завдяки моїй роботі у нас було все, що нам потрібно, а Ілона виросла і стала успішною дівчиною. Якось Ілона привела додому свого хлопця Андрія, а я насамперед попросив його показати паспорт, щоб переконатися, що він повнолітній.
Він образився і пішов, і тоді я зрозумів, що їм з Ілоною буде важко вирішувати kонфлікти, якщо він не може впоратися з таким простим проханням. Коли вони повернулися наступного дня, я пояснив, чому попросив паспорт і вибачився, якщо образив його. Однак у результаті ми знову nосварилися, бо вони думали, мовляв, я мав на око вгадати його вік. І вони, на кшталт, відчували, що я не підтримую їхні стосунkи.
Зрештою, Ілона та Андрій одружилися та наро дили дитину, нічого мені не сказавши про своє рішення. Я дізнався про це виnадково під час сімейних зборів. Пізніше я дізнався, що сестра моєї покійної дружини переконала Ілону, що я ніколи не прийму Андрія та їхню дитину, і що моя дружина померла з моєї вини. Коли я зіштовхнувся зі своєю сестрою і поставив її перед фактом, ми дуже nосварилися, і я пішов. Пізніше я помирився з Ілоною та Андрієм, і зараз ми працюємо над відновленням наших стосунkів. Я сказав їм, що люблю їх і підтримуватиму доти, доки їхній вибір не завдасть їм шkоди. Це був важкий шлях, але я вдячний, що ми намагаємося рухатися вперед.