Галина завжди і всім у селі говорила, що її первісток одружитися на найкрасивішій дівчині району. Йшли роки, Андрій виріс, пора йому вже і дружину в хату привести. – Мама, я хочу одружитися на Ганні Ковальчук, — сказав він одного разу матері. Галина чуть в обморок не впала, почувши такі слова від сина. Ганна, м’яко кажучи, не була першою красунею на селі. Начебто і не страաна, але вдивімося – обличчя як сокирою вирубано, обвислі щоки… Галина просила, благала сина передумати, відмовитися від такої дружини, але Андрій твердив своє: – Ганна сама прекрасна дівчина на світі!
Місяць Галина намагалася умовити сина. Але не змогла. – Я один піду до неї свататися, якщо ти мене не підтримаєш! – заявив одного разу Андрій. – Добре, якщо так її любиш, я піду з тобою, — погодилася пані Галина. Прийшли. Привіталися, але в хату не пустили. Вийшов похмурий батько Ганни і сказав: – Не віддам я за твого сина свою дочку, Галина. Даремно ви прийшли. – Ми не за царя Гороха живемо! Ви не маєте права відмовити своїй дочці вийти заміж по любові! – обурювався Андрій. – Мені нема чого додати! Ідіть! – зажадав батько Анни. Тут і Галина підключилася: – Пішли звідси!
Раз вони не цінують свого щастя, то й ми не будемо принижуватися, — вона потягла сина додому… Шила в мішку не сховаєш. Ганна з’ясувала, що її батька, шанувальника Бахуса, підкупила Галина. З тим, щоб той відмовив у сватанні. Тоді Андрій з Ганною поїхали в райцентр, і розписалися, нікого не поставивши до відома. В колгоспі їм виділили будинок і молоді стали там жити. Галина кликала їх до себе жити, але ті відмовилися. Живуть у любові та злагоді, вже десять років. Двох дітей наро дили… За минулі роки одружилися і молодші сини Галини. На обраних мамою красунях. Та тільки як одружилися, так і розлучилися. Не вийшло у них щасливої родини. Виходить – щастя в сім’ї не залежить від краси дружини.