Ганна вже вийшла на пенсію. До цього вона збирала гроші, щоб куnити собі будинок у селі та переїхати туди жити. Колеги по роботі не розуміли її бажання. Адже вона все життя жила у місті. Але Ганна пам’ятала, як вона у дитинстві приїжджала в гості бабусі, і як їй подобалося життя у селі. Ліс поруч, річка, свіже повітря. Про що можна мріяти. А зараз вона на nенсії грошей достатньо, час є, чому б і не здійснити свою мрію. Будинок вона куnила у найближчому селі, щоб було недалеко від міської квартири. Вирішила одразу відремонтувати, щоб потім спокійно там жити. Знайшла майстрів із сусіднього села. Батько та син. Олександр Анатолійович та Іван сумлінно працювали, робили все, що господиня просила. Залишалися працювати до пізньої ночі.
Ганна готувала їм обіди, пекла пироги, і вони стали їй рідними. Син збирався одружитися, у нього й наречена була, залишалося грошей трохи нагромадити, от вони й працювали вдень та вночі. На весілля запросили й Ганну, щоб вона й пирогів своїх напеkла для гостей. Там Ганна познайомилася із дружиною Олександра Анатолійовича. Вона була дуже худа, і видно було, що її щось турбує. Вона розповіла Ганні, що має поганий діагноз, і залишилося їй недовго. Була рада, що хоч на весіллі сина була присутня. Ганні стало тяжко на душі. На зиму Ганна поїхала до міста, щоби ще трохи попрацювати для ремонтних робіт. Коли навесні повернулася і покликала майстрів.
Прийшов лише батько. Іван одружився і поїхав із дружиною до міста. А Олександр Анатолійович ніби постарів на десять років. Ганна одразу зрозуміла, що з дружиною щось трапилося. І мала рацію. Її нещодавно не стало. Олександр Анатолійович дуже переживав за неї. Ганні було дуже ніяково. Вона намагалася не траплятися йому на очі. Пікла пироги і залишала на столі, поки він не приходив і мовчки не їв. Все він відремонтував і навіть грошей майже не взяв лише за будматеріал. Після цього він почав частіше приходити і щось приносити Ганні. То гриби, то полуницю. А якось прийшов Іван. Він сказав Ганні, що батько дуже со ром’язливий і тому не каже, як вона йому подобається. Про те, що Іван тут був, батько не знав. Він просив прийняти його, адже він людина дуже хороша, добра, ніколи її не образить. Ганна погодилася. Олександр Анатолійович приїхав і обійняв її. – Не проганяй мене, прошу , – прошепотів він і поцілував Ганну жадібно. А Ганна йому прошепотіла: – Пішли до хати, встигнемо ще, а зараз снідати. Пироги на столі на тебе чекають.