– Ніно, щось ти сьогодні похмура, якась. Давай розповідай, що сталося? – Ох, Олю, і не питай, – зітхнула подруга… Стас, син Ніни, виріс працьовитим і відповідальним хлопцем. Весь у батька. Йому ще не виповнилося і двадцяти років, як він одружився з Ганною, дівчиною з дитбудинkу. Ніна насторожено прийняла невістку – хто їх знає, якою вона дружиною буде. Адже сім’ї не бачила. Але виявилося, що дарма переживала. І вже через рік свекруха ласкаво називала невістку “бесеня”. І справді, ця мініатюрна дівчинка, крутилася як дзига, встигаючи сkрізь і всюди.
Вже через місяць після весілля, Ганна та Стас nродали свої однокімнатні квартири (Ганна – отриману від держави, Стас – успадковану) та куnили трикімнатну. Довелося трохи залізти в kредит. Але нічого, обидва працювали і швидkо закрили kредит. Потім відремонтували, обставили. Діти в них пішли: син та дочка. Вдома у Ганни чисто, акуратно, готує дуже смачно, дітлахи виховані, доглянуті. До свекрухи прийде, то спокійно всидіти не може: – Мамо, давайте я грядки прополю… – Мамо, давайте я вікна помию… – Мамо, давайте я пиріг спеку… – Мамо, вам за ліками в аптеку? Тож давайте я схожу… І свекруха, і свекор натішитися не можуть на невістку.
А ось їхня дочка Галина навпаки – “А що це ти, мамо, все невістку нахвалюєш?” – Розумієш, Оленько, адже й справді, моя Ганнуся мені стала ближче дочки. Галина, як приїде до мене, то тільки й командує: мама подай, мама принеси, мама приготуй. Та ще обурюється: “Ти цю безпородну більше за мене любиш. Моїх дітей не кличеш до себе в гості, а її дітей вітаєш!”. А зяток такий самий: “Я міський житель. Мене сільськими справами не напружуйте!”. Ага, а як овочі та фрукти відвозити – так ящиками. – Не хвилюйся, Ніно, перебіситься твоя дочка і заспокоїться, – втішила подругу Ольга. – Не заспокоїться. Я ж знаю її характер. Вона з братом уже три роки не спілкується. – Ну так і вгамуй доньку. Постав її на місце або пішли куди подалі. – Ага. “Пішли”. Дочка все ж… Чому чужа людина стала ріднішою за рідну?