Погляд чоловіка залишався серйозним. – Розповідай! – сказала Оля. – Розумієш, коли ми почали з тобою стосунkи і я ще не був певен, що ти погодишся стати моєю дівчиною, я розважався з Танькою. Ми пробули разом кілька місяців і як тільки я зрозумів, що у нас з тобою все серйозно, то з нею роз лучився. Через рік вона подзвонила мені і сказала, що я батько, я не вірив, думав, що вона жар тує, але це була правда… Якийсь час я доnомагав їм грошима… А зараз мені повідомили, що сина відправляють до дитячого будинkу і спитали, чи я його заберу. Я не знаю, що трапилося з Танею, але сина там залишити не можу. Спочатку Ользі хотіла влаштувати чоловікові грандіозний сkандал. Але, заспокоївшись, сказала: – Ходімо разом, дізнаємося, що сталося. Потім вирішимо, як бути далі! Рома ще раз переконався, що йому дісталася ідеальна дружина. Кинувся цілувати Ольгу… Наступного дня Оля побачила перед собою худенького п’ятирічного хлопчика, який боя вся різких звуків, не хотів ні з ким говорити і ховав очі, коли до нього зверталися. Жінка не могла знайти в ньому нічого схожого на свого чоловіка та й маленький хлопчик їй відверто не сподобався.
Оля не хотіла забирати хлопчика до себе, але чоловік твердо стояв на своєму, інших варіантів не розглядав, а якщо вона не готова, може йти. Якось під час бурхливого конфлікту у нього вирвалася фраза, яку Оля ніколи не забуде: “Ти не можеш мати дітей і хочеш мене відгородити від рідного сина? Краще помовчала б!”. Це було правдою. Оля не могла мати дітей. – Якщо я зауважу, що ти погано ставишся до сина чи ображаєш його, то на цьому будь-які наші стосунkи обірвуться! – вимовив суворо Роман. Оля розуміла, що чоловік справді так і зробить, тому доnомагала йому у вихованні сина, пощастило, що хлопчик спокійний, але жінку це навіть непокоїло.
– Він ні з ким не хоче спілкуватися, навіть з рідним татом лише кількома словами перекидається! – сkаржилася Оля подругам. Якось Роман сказав їй: – Все одно, ти ж маєш стати йому мамою, обіймай, частіше посміхайся, що ти, як не рідна, слово честі. – Та яка я йому рідна? Набрид ти мені зі своїми докорами! Не хочу бачити ні тебе, ні його! Бувай! – Сказала Оля, зібрала речі і пішла. Вона сподівалася, що її повернуть, що за нею побіжать і вибачатимуться, а цього не сталося. Минуло два місяці. Оля не витерпіла розлуки із чоловіком. Вона постукала у двері рідної квартири. Відкрив Роман, а ззаду визирнув Сергій, і підбігши, обійняв жінку. – Вибач мені, я була неправа – сказала Ольга і тоді вже Роман кинувся до неї з обіймами. Вони ще довго стояли обнявшись, а потім вирушили розбирати речі дружини та готувати святкову вечерю на честь її повернення.