Дві однокласниці дружили між собою. Вони завжди сиділи за однією партою і разом робили уроки після школи. Тато Каті пішов до kоханки, тож її виховувала мама. А Марина мала повноцінну сім’ю: батько, мама, старший брат. Діти були від різних чоловіків, адже з батьком Марини жінка роз лучилася. Батьки дівчаток не спілкувалися між собою, але знали заочно одне одного. Мама Каті була суворою та владною жінкою. Після роз лучення вона стала жорсткою, вимагала від дочки повного послуху та найсуворішої дисципліни. Катя була зобов’язана не тільки добре вчитися, а й забиратися в будинку, готувати вечерю перед приходом матері. Якщо дівчинка лінувалася, одразу ж її карала мама. Їй могли заборонити гуляти, дивитися мультфільми чи їсти цукерки. Загалом Катя намагалася подібного не допускати. Марина мала м’яких батьків, хоча вони теж вимагали, щоб донька виконувала певний перелік домашніх обов’язків. Але за дрібниці та дрібні витівки Лариса Іванівна доньку не карала. Якщо донька не встигла помити посуд чи отримала “трійку”, сильно її не сва рили. Звичайно, виховну розмову проводили, але не більше.
У підлітковому віці за дівчатами юрбами бігали хлопчики. За поведінкою було видно різниця у вихованні. Якось мама Каті прийшла додому до подружки дочки. Було вже досить темно, тому вона не хотіла, щоби донька поверталася пізно одна. Лариса Іванівна запропонувати випити кави, доки дівчата дороблять проект. — Яка у вас Марина старанна дівчинка! — щебетала Інна Володимирівна. – Хіба? Мені здається, ваша Катя більш відповідальна та серйозна. – Ой, дурниці. Тільки про хлопчаків думає! Я дуже бо юся за неї, щоб така, як батько, не виросла, пробач Господи… — Вона ж відмінниця, весь час із Маринкою проводить, тому дарма ви переживаєте. Я впевнена, що вона не творитиме дурниці. Ми можемо ними пишатися. – Не скажіть … Мені доводиться Каті постійно доnомагати з уроками. А яка лінива! Навіть порядок сама навести не здатна! Підлогу помиє, а кути не зворушені залишаються. Навчаю її, а толку ніякого. — Ну, у її віці це можна пробачити. Ми теж видними господинями у школі не були. Нехай насолоджуються безтурботним життям, ще встигнуть підлогу намити і навбиратися.
Коли гостя пішла, Лариса Іванівна дуже розпереживалася. Їй було шkода подругу дочки. Вона розуміла, що таке ставлення матері може спричинити страшні наслідки. Після школи дівчинки роз’їхалися, адже обрали різні навчальні заклади. Вони nродовжували зідзіонюватися і зустрічатися, коли приїжджали до рідних країв. Після отримання диплому Катя повернулася на батьківщину, адже не хотіла кидати маму. Якось виnадково вона перетнулася з братом Марини. Якщо раніше вони були просто друзями, то тепер відчули, що між ними щось є. Так і почали зустрічатися. Коли йшло до весілля, Лариса Іванівна собі місце не могла знайти. А раптом Катя справді така нечупара і вертихвостка? Їй хотілося, щоб син був щасливий.
Відкинувши всі погані думки, вона вирішила не лізти в його життя, але з невістки не спускати очей. Дякувати Богу, слова виявилися порожніми. Катя була гарною господаркою і вірною дружиною, просто не дотягувала до планки її зарозумілої матері. Незабаром у Каті з Женею народилося двоє дітей. Так як бабусі працювали, молода матуся нічого одна не встигала. Чоловік запропонував найняти хатню робітницю, щоб вона не валилася з ніг від втоми. Тоді Ірина Володимирівна почала обурюватись: — Ну й ледащо моя донька! Сама порядок навести не може! Я якось справлялася, навіть чоловіка не було! — То радійте, що у дочки життя краще склалося. Катя чудова господиня, але потрібно правильно розставляти пріоритети. Я рада, що вони прийняли таке рішення, адже онуки не страждатимуть від нестачі kохання. А ви навчилися б хоч іноді хвалити доньку, а не наїжджати на неї! – відповіла свекруха. З того часу сваття сkаржитися перестала. Каті дуже пощастило зі свекрухою, чого не скажеш про рідну матір.