Після закінчення школи всі однокласники Степана поспішили випорхнути в місто, але він ніколи туди не прагнув. Йому подобалося у рідному селі, де тиша та роздолля. До фізичної праці він звик із дитинства, був рукастим, тому без діла не сидів. Його бентежило лише те, що другу половинку він знайти ніяк не міг, а вже тридцять років виповнилося! Давно хотілося сім’ю та дітей, домашній затишок.
Батьків давно не стало, вдома не вистачало жіночої руки. Була колись дівчина, але дізнавшись, що він у селі жити планує, покинула його. Степан часто доnомагав сусідці бабусі Наді, та вже старенька була і жила сама. Бабуся весь час йому казала: -Ти Хлопець хороший, обов’язково ще зустрінеш свою долю, не переживай! І якось улітку до бабусі Наді приїхала онука Арина після роз лучення.
Чоловік її вигнав, і вона перебувала у депресії. Після її приїзду бабуся почала все частіше знаходила приводи, щоб запрошувати Степана до себе. Спочатку він не розумів її наміру, а потім здогадався, придивився до Арини – і сподобалася вона йому. Не минуло й року після знайомства, а почали готуватися до весілля. Степан весь світився від щастя та радості, Арина теж поруч із ним буквально розквітла.