Якось нас із сином зайшла провідати подружка Таня. Вона привезла нам яблука з дачі. Я почистила яблука, виклала їх на блюдо, а сама стала їсти очистки. Автоматично. Це були важкі дев’яності, коли грошей ні на що не вистачало, і я намагалася обходитися малим, щоб дитині діставалося більше смакот. – Ти що робиш? – Таня дивилася на мене круглими очима. – Я багато яблук принесла, якщо треба, ще привезу… – Ну що ти, я просто дуже люблю їсти шкірку. Та ще й кажуть, там вітамінів більше. Таня мені не повірила.
Я бачила це за виразом її обличчя. Але поширюватися на цю тему вона не стала, бо Микитка був поруч. Коли йому набридло сидіти з нами, він утік у кімнату, Таня зробила мені серйозне зауваження: – Не роби цього ніколи, чуєш. Дитина має знати, що у сім’ї все ділиться порівну. Ми навіть батончик снікерсу ділимо на рівні частини. І якщо когось із домашніх немає, його частка обов’язково відкладається. Не роби зі своєї дитини егоїста, тобі ж це потім відгукнеться. – Ну що ти, Таня, а як же принцип «все найкраще дітям»? – Але не настільки ж. Можна подумати після народ ження дитини, ти сама перестала існувати.
Ні? Жива ще? Ну, так про себе не забувай. Щаслива мати – щаслива дитина. – З цим я згодна, але ж не в яблуках щастя. – Тим більше, від твоєї дитини не вбуде, якщо його мати з’їсть одне яблуко. – Добре, ти мене переконала, – сказала я лише для того, щоб закрити цю тему. За кілька місяців Таня знову була в нас у гостях. Ми знову сиділи на кухні і пили чай із млинцями. Поруч сидів Микитко і старанно очищав мандарин. Закінчивши, він поклав шкірку в мою тарілку і почав з насолодою поглинати часточки мандарину. – Микит, навіщо ти це зробив? Он же смітник. – Але ж ти любиш шкірку, – абсолютно щиро сказала дитина. – Приємного апетиту, подруго! – Таня дивилася на мене на всі очі. Звичайно, ми пояснили дитині, в чому його помилка, але й для мене це був добрий урок.