Артур із Ніною прожили у шлюбі двадцять п’ять років. Син виріс, закінчив університет і поїхав до США на ПМП. Артур виглядав на свої п’ятдесят п’ять: солідний живіт, окуляри, залисина. Ніна, хоч і була старша за чоловіка, але поряд з ним (мініатюрна, струнка) виглядала набагато молодшою. І раптом Артур вирішив покинути дружину. Виїхав в інше місто, у відрядження, а звідти надіслав дружині СМС: “Я мушу подбати про свою дочку. Вибач. Я більше не повернуся”… – Давай я йому подзвоню і поговорю з ним, – запропонувала Олена, яка примчала втішити подругу.
– Про що з ним говорити, Олено?! – крізь сльо зи промовила Ніна. Але та, не слухаючи подруги, вже набирала номер Артура. – Артуре, привіт. Це Олена. Ти що, вирішив змінити своє життя? Кинути все тут і почати з нуля там? Ти це серйозно? – Більш ніж. І чому з нуля? Мені тут тесть подарував біз нес, у мене kохана дружина та обожнювана дочка. – А як же Ніна? А ваш син? Ти подумав, як йому поясниш? – Син мене зрозуміє, не маленький. А Ніна? Я втратив до неї інтерес, був нещасний із нею. Якби й залишився з Ніною, то ні до чого хорошого це не призвело б. – Ну ти й гад, Артуре.
Спочатку один тесть влаштував тебе на хорошу роботу, потім інший тесть тобі подарував бізнес. Не забудь про бумеранг! Він до тебе обов’язково повернеться! – Прошипіла Олена, і перервала розмову. Ніна чула все. А вона думала, що чоловік її kохає. – Не плач. Він не вартий твоїх слі з, – сказала подруга. – Правильно, – підтвердила Ніна, заспокоївшись. – Ти в мене красуня. Обов’язково зустрінеш когось ще, – підбадьорила їй Олена. Минув рік. Про Артура Ніна більше не згадувала, тим більше, що жінка познайомилася із Сергієм. Той вже освідчився їй і запропонував руку і серце. Ніна схильна до позитивної відповіді.