Багато хто може звинуватити мене в занудстві, але я докорінно не згодна з тим, як сучасні матусі виховують своїх дітей. Ви може сказати, що це не моя справа, а я постараюсь вам довести протилежне. Це стосується кожного з нас, оскільки вираз «вони ж діти», кожен із нас постійно чує виправдання хамського поведінки малюків. Історія, про яку йтиметься, сталася нещодавно. Того дня я їхала електричкою до знайомого на дачу в передмістя. Я сиділа біля вікна і нікого не чіпала. Біля мене присіла мама із сином приблизно років чотирьох. Через якийсь час малюк почав активно чіплятися до пасажирів і хапати їх за все до чого міг дотягнутися. Мені така ситуація була не надто приємна, я мати, у якої дорослий син, і я почала потихеньку злитися. Щоб якось відволіктися я дістала навушники, застромила їх у вуха і відвернулася до вікна. Однак ситуація у вагоні інтенсивно розпалювалася: пасажири стали обурюватися, хто міг відійшли, а решта просто злилася і намагалася якось абстрагуватися від ситуації. Матері було байдуже, що робить її дитина, оскільки вона щось активно обговорювала телефоном. Нарешті настала і моя черга: хлопчик почав витирати свої ноги об мої штани. Як правило, я намагаюся стримувати себе в будь-якій ситуації, але, напевно, те, що дитина була надто активною, зіграло свою роль.
Я попросила мати закінчити розмову і звернути увагу на те, що робить її дитина. Дамочка мені порадила просто пересісти. Я не могла цього зробити, тому що у мене був важкий пакет, а сидячі місця всі були зайняті. Кульмінаційним моментом у цій історії стало те, що хлопчик пролив напій на одяг бабусі поруч. Жінка обурилася, на що мати спокійно відповіла: «чому ви нервуєте, вона ж дитина». Я вирішила трохи розважитись, витягла навушники і покликала до себе сина. Той слухняно підійшов, після чого я йому запропонувала: «маленький візьми, витри об тіткіни джинси ноги». Горе-матінка прийшла в шоkовий стан і єдине, що вона змогла сказати: «ти че офігела?!» Люди, що оточують мене, захопилися. Я відповіла матусі: «чому ви нервуєте, він же дитина». Я жінка ягідного віку, а мій синочок – це двадцятирічний чоловік. Після цього матуся з сином стали поводитися скромніше. Ще одна аналогічна ситуація сталася у поїзді. Я хотіла трохи заощадити і вирішила поїхати у плацкартному вагоні. Ми з двадцятирічним хлопцем займали верхні nолиці, одну з нижніх nолиць займала дівчина, а другу – мати з дитиною.
Мене не турбувало те, що дитина весь час брав наші продукти і навіть не питав. Однак, коли він схопив сумку дівчини і витрусив її вміст на підлогу, у мене в душі почала підніматися хвиля люті. Я порадила мамі ретельніше стежити за проказами її сина, у відповідь я почула стандартне «чому ви нервуєте, він же дитина». У цей момент хлопець швидkо спустився зі своєї nолиці і витрусив на підлогу вміст сумки матусі зі словами: «Я ж теж, кому припадаю дитиною». Після цього він спокійно повернувся на своє kолишнє місце, а мати вирушила сkаржитися на свавілля, яке творять її попутники. А вчора я стала свідком ще однієї неприємної на мій погляд ситуації. Я їхала на роботу в маршрутці, поряд зі мною стояв накачаний дитинка приблизно років двадцяти двох. Несподівано поряд зі мною звільнилося місце і хлопець із завидною спритністю вмостився на нього, не звертаючи уваги на те, що поруч стоять старші люди. Я так думаю, що йому також все дитинство твердили: «чому ви нер вуєте, він же дитина». Я стала свідком доброго десятка подібних історій, але всі вони зводяться до того, що кожен з нас є чиєюсь дитиною, але це не дає нам права творити свавілля.