Лідія Павлівна сиділа біля вікна і думала про новий рік. У дворі хтось вивантажував ялинку з машини, діти збирали сніговика та їли мандарини, мами поспішали встигнути приготувати смаколики. Жінка з сумом озирнулася на порожню квартиру і згадала чоловіка, що покинув цей світ. Минулого літа в нього зупинилося серце, а її не було поруч. Вона звинувачувала себе в цьому. Все життя вони жили в душу. Дітей у них не було і все кохання вони дарували один одному. З віком вони віддалилися від рідні, жили для себе, а після Лідія Павлівна зовсім залишилася одна, ні до кого не ходила і нікого не чекала.
Жінка подивилася на фотографію чоловіка і з сумною усмішкою дістала з шафи ялинку та прикраси. “Хоч трохи святкового настрою буде. А за мандаринами завтра піду” – подумала вона. Так і вчинила жінка, з ранку пішла до магазину, як почула, що її звуть.Обернулася, а там колишня учениця Тетяна з дитиною. Вони трохи поговорили, і Тетяна пішла. Лідія Павлівна повернулася додому. У ніч перед Новим роком вона сиділа перед фотографією чоловіка з салатом олів’є, як у двері постукали.
Вона відкрила і від несподіванки зав мерла , у дверях була Тетяна та чоловік десять колишніх учнів. Вони гостинців набрали з собою, стіл дружно накрили. Декілька годин пролетіли, як п’ять хвилин. Усі обмінювалися новинами, успіхами, згадували кумедні історії з дитинства. Потихеньку хлопці почали йти, останньою збиралася Тетяна. Лідія Павлівна запропонувала Тетяні безкоштовно допомагати з молодшим, залишатися з ним, щоб вона змогла працювати. -Так я буду щасливішою. – Запевнила вона радісну Тетяну. Ось так Новий рік приносить несподіване справжнє щастя.