Подруга ніяк не могла зрозуміти Віру. Вона хотіла nродати свою квартиру в місті і повернутися до свекрухи до села. Але навіщо, якщо можна навпаки, nродати будиночок свекрухи на селі, перевезти її до міста. А там, може, вона трохи проживе, і квартиру можна зберегти і грошей більше буде. -Ну як ти можеш таке казати, – обурювалася Віра. -Дуже просто. Коли моєї свекрухи не стало, то я була тільки рада, без неї життя легше пішло, – відповіла подруга. Для Віри свекруха була як мати рідна . У Віри батьків не стало, коли їй було шість років. Потрапили в ава рію, не вижили.
Вона виховувалась у бабусі. А як вийшла заміж, то стала відразу свекруху матір’ю називати, бо прийняли її в сім’ї новій дуже добре. Тільки не пощастило і цього разу. Чоловік сильно захво рів, хвороба стрімко розвивалася. Ліkарі вже нічого не могли зробити, так навіть дитину не встигли наро дити, чоловіка Віри не стало. Залишилася Віра одна у квартирі міській. Тільки сама вона була дівчиною сільською, її міські стіни давили, не подобалося тут жити. Так і вирішила, що квартиру продасть та поїде жити до свекрухи. За деякий час у свекрухи з’явився новий сусід.
Чоловік дуже гарний, рукастий. Стала свекруха вмовляти Віру: -Ти зрозумій, поки молода потрібно життя своє налагодити, дітей наро дити. Мого сина вже не повернути, як важко мені не було б це говорити. Але якщо є поруч хороша людина, то шансу не можна втра чати. Віра спочатку нічого і чути не хотіла. Але сусід став її доглядати, квіти дарувати, до роботи підвозити. Виявилося, справді, хороша людина. Незабаром Віра все ж таки зважилася на нові від носини. І свекруху свою порадувала, що скоро у неї онук з’явиться, а майбутня бабуся тільки рада була.