Ольга лише запитала: – Як там твоя Оксано, бабусею тебе ще не планує зробити? І тут Галину наче прорвало. – Та якби я тоді знала краще цього Сергія, то нізащо не погодилася б на їхній шлюб з Оксаною. Хоча моя дочка та ще вперта. Якщо щось вгамує собі в голову, то нічим не переконаєш. Спершу він мені сподобався. І симпатичний, і високий, і скромний. А як стали разом жити, то я просто жа хнулася. Зовсім не підходить нам з Оксаною. Жахливо те, що дочка в ньому душі не чує. – Мамочко, ось цей шматок я Сергію покладу. Він у мене багато працює, йому потрібні сили. А ще гірше, що він мене ніяк не називає. Ні мама, ні на ім’я – по батькові. Ось жерти він здатний. Їсть і примовляє: “Дуже смачно!
Дякую величезне!”. Поїсть і на диван. Втомився він, чи розумієш. Машини ремонтує. Але що правда, то правда – заробляє добре… Так Ольга і не зрозуміла, чим зять подрузі не потрапив. Пройшов рік. – Оленька, привіт, люба! – дзвонила Галина. – Я тебе на новосілля запросити хочу. – Галка, ти квартиру куnила? Вітаю. – Це мене зять вижив, – сумно промовила Галя. – Да ти що?! Як так то?! – Він куnив квартиру, у будинку по сусідству. І каже мені:
“Галино Петрівно”, чуєш, на ім’я по батькові навчився до мене звертатися. Так от, каже: “Галино Петрівно, адже вам важко з нами трьома. Ось ми з дружиною і сином переїдемо в нову квартиру”. І з таким виглядом мені це сказав, що я сама запропонувала залишитися їм жити у моїй трикімнатній, а сама переїхала до цієї двокімнатної… Ольга мила посуд і думала: “Ну Галка, ну що за людина така. Їй би радіти, що у дочки такий чоловік, кохаючий, та роботящий. За два роки квартиру куnив. А вона все незадоволена. Куди поділося те веселе, розбите дівчисько?” Звідки взялася ця буркотлива баба?