Ганна з Валентиною знайома з дитинства. Вони з нею часто уявляли, як за ними приїдуть прекрасні принци, зроблять їм пропозиції, а потім святкуватимуть пишне весілля. Час минув, вони подорослішали, пішли вчитися. У них вже не було часу мріяти, адже почалося доросле життя. Після навчання їх шляхи розійшлися. Декілька разів вони бачилися, але це було нечасто. Нещодавно подружка зателефонувала та запропонувала зустрітися. Коли Валентина прийшла на зустріч, Ганна не впізнала в ній колись веселу та безтурботну дівчину. На її очах були сльози. Тоді Валентина й почала розповідати їй, що ж сталося в її житті.
Сталося це на їх з Антоном річницю. Хлопець запросив її у кафе, де зробив Валентині пропозицію. Вона погодилася. Після цього подружка почала готуватися до весілля. Здавалося, що може бути краще? Але тут з’явилася свекруха, яка краще знала, що і як зробити молодим. Почалося все з вибору ресторану. Вибирала вона не за меню та місцезнаходженням, а шукала варіанти дешевше. Далі вона вирішила, що ведучий – зайві витрати, а фото молодим можна зробити на телефон. “Фотограф – гроші на вітер. Навіщо вам ці фотографії згодом? Нехай хтось із друзів вас сфотографує.” А якщо вона когось не знала, щось їй не до вподоби, жінка викреслювала їх зі списку.
Подругу це дуже дратувало, але вона не наважувалася заперечувати. Валентина весь час була сором’язливою та спокійною дівчиною. Її ж майбутній чоловік взагалі не вважав це за проблему. Навіть навпаки – допомога мами за такого дійства дуже доречна. Але остання заява свекрухи вразила Валентину. Вона сказала, що оплачувати весілля має наречена. Мама порадила Валентині взяти кредит або ж попросити у батьків, бо вона зі свого боку нічого давати не збирається. Свої слова пояснила одразу: «Весілля завжди лише для дівчат. А що чоловіки? Їм це ні до чого. Хочеш, доню, справжнього свята, ось сама за нього й плати. Подруга не витримала і попросила свекруху дати їм спокій і не лізти зі своїми недоречними порадами.