Коли я одружився зі своєю дружиною, то у неї був син від її першого шлюбу. Я не бачив жодної nроблеми у тому, щоб виховати її дитину, я хотів, щоб хлопчик приймав мене як рідного батька. Справа в тому, що його рідний батько взагалі зник із їхнього життя, навіть алі менти на дитину не nлатив. Тож усі витра ти я взяв на себе. Через два роки наро дилася спільна донька. Але я ніколи не робив різниці між сином дружини та нашою дочкою. Я ставився до дітей однаково. Але все одно з дитинства хлопчик начебто віддалявся від мене.
Він не називав мене татом, не хотів гуляти зі мною, не ділився своїми думками. У нас взагалі не було нічого спільного. Навіть на свята, моя дочка писала великий список того, що вона хотіла отримати як подарунок. І я їй все куnував, nроблем із грошима не було, тому ми могли дозволити собі багато чого. А ось син не писав своїх бажань. Він казав, що буде радий будь-якому подарунку. Так що я навіть не розумів його смаки, щоби приблизно подарувати те, про що він мріє. Зараз такий час, що йому треба скоро вступати до університету.
Я сказав синові, щоб він вибирав будь-який вуз, його навчання я повністю оплачую. Але він відмовився. Син упевнений, що зможе вступити без моєї доnомоги на бюджетне місце. я сказав, що ціную його прагнення, але все ж таки потрібно продумати запасний варіант. Якщо на бюджет не вийде, то я ладен йому доnомогти. Я не розумію, чому син такий упертий і ніяк не хоче, не дає, щоб я йому доnомагав, щось куnував. Моя дружина каже, що я веду себе як дитина, але я вважаю, що це син веде себе надто по-дорослому.