Своє дитинство я пам’ятаю лише у бабусі. Я не бачила ніколи своєї матері, тата тим більше, я навіть не чула нічого про нього. Вперше я задумалася про своїх батьків, коли пішла до школи. Усіх дітей проводжали мами та тата. Я дуже люблю свою бабусю, але не розуміла, чому я не маю батьків. Коли я поставила це питання, то бабуся розnлакалася і обійняла мене. я більше не питала, бо розуміла, що для неї це тяжко. Коли я стала старшою, то бабуся мені все ж таки розповіла. Що батько відмовився від мене, коли мама була вагітна. Він кудись поїхав, так і більше не з’являвся. А у мами з’явився новий чоловік, його звали Максимом.
Він поставив маму перед вибором, чи він, чи я. Мама обрала Максима , на той час вона навіть жодного разу не відвідала мене. Бабуся оформила на мене опікунство, а також переписала квартиру на моє ім’я. Коли мені було 25 років, я вже працювала, мала хлопця, який мав серйозні стосунkи. І тут моєї бабусі не стало. Мені було так страաно, адже вперше я залишилася без свого єдиного родича. Я тяжко переживала цей період, бо бабуся була для мене і мамою, і татом, і всією родиною. Але я зробила правильний вибір хлопця, тому що він став моїм чоловіком.
Він завжди мене підтримував і в такий тяжкий момент був поряд. Я уявляю, що могло б статися зі мною, якби я була сама. Через два роки у нас наро дилася донька. І ось одного разу до нас у двері постукали, це виявилася моя мати. Я вперше побачила її, але в мене всередині було порожньо, це була для мене просто чужа жінка. мати зажадала свою частку у квартирі. Я думала, що вона прийшла вибачатися, а їй виявилися потрібні гроші. Я сказала, що у квартирі бабусі немає нічого, що могло б їй належати. Тоді мати назвала мене невдячною дочкою та пішла. А я не розумію, за що взагалі можна бути вдячною жінці, яка мене покинула і вибрала мужика, яка жодного разу не прийшла до мене, жодного разу не привітала з днем народ ження.