У мене є колега – Андрій. Він усе дитинство та юність займався спортом, відвідував секції футболу, хокею, легкої атлетики. Коли йому виповнилося 30, він почав відчувати сильний біль у колінах. Андрію було вже дуже важко навіть просто пересуватися. Ситуація стала настільки nлачевною, що залишився один вихід – летіти на оnерацію до Німеччини. Тиждень тому ми поверталися з роботи маршруткою.
На одній із зупинок зайшла нічим не помітна бабуся, якій ніхто не збирався поступатися місцям – окрім Андрія. Бабуся подякувала Андрію за доброту, сіла на його місце – і ми рушили. Не варто казати, наскільки важко було Андрію стояти. Йому набагато простіше було ходити чи сидіти, ніж нерухомо стояти на одному місці: біль у такі моменти був просто нестерпний.
Бабуся, помітивши стан мого друга, поклала свою руку йому на коліно. Андрій, звісно, зніяковів – але всього за кілька секунд йому стало неймовірно легко. Ми вийшли на наступній зупинці, і Андрій зізнався мені, що такої легкості в ногах він не відчував вже кілька років. Що це було? Чудо? Не знаю. Але вже місяць, як Андрій ходить на роботу пішки і каже, що ноги як нові!