Я маю доньку, Яна, яка вже більше року зустрічається з Максимом. Хлопець мені подобається, тому я не проти їхніх стосунkів. Якщо чесно, я ніколи не думала, що їхні стосунkи зайдуть настільки далеко: адже моя донька дуже розумна і самостійна, і вона повинна розуміти, що Максим не зможе забезпечувати її в майбутньому. Справа в тому, що хлопець ріс у неповній сім’ї: батько пішов, коли йому було лише 5 років.
Зараз його мати на пенсії, і Максим робить все можливе, щоб забезпечити її. Але отримує він дуже мало, тож усі гроші йдуть на маму. Нещодавно донька приголомшила мене новиною про те, що Максим зробив їй пропозицію – і вона погодилася. І зараз Максим працює на другій роботі, щоб організувати весілля їхніх мрій. Я кілька хвилин була в ступорі, а потім спитала: -А ви думали, де житимете? -Так. Спочатку зніматимемо квартиру, поки не накопичимо на власну.
Я нічого не могла відповісти. Згадала молодість, коли ми з чоловіком працювали день і ніч, отримували непогані гроші, куnили власний будинок та дві квартири, які я досі здаю в оренду. Я б з радістю віддала будь-яку квартиру доньці, якби бачила якісь перспективи у її обранці. Але ж вона вибирає бідняка – який навряд чи колись вибереться з такого стану. Я попросила дочку не поспішати, трохи подумати, але вона сказала, що все вирішено – і пішла, образившись на мене.