Мене завжди обурювало те, що в сусідньому відділі начальник запровадив заборону на службові романи. Якщо таке траплялося, або йому, або їй пропонували написати заяву за власним бажанням. Я таке ставлення вважала дикістю. Слава Богу, у нашому відділі такої заборони не було. І коли мене, півроку тому, призначили начальником відділу, вводити таку нісенітницю я і не подумала. Кому яка справа до особистих стосунkiв колег?! … Мені було відомо, що у моїх співробітників, Ігоря та Наташі kохання. Ну це було видно по їхнім переглядам, лагідним посмішкам. На продуктивності це ніяк не позначалося, тому мені їхні стосунkи були байдужі. Потім у них стався розрив. З чуток, хтось комусь змінив. Тепер вони ненавидять одне одного. Знову ж таки, мене їхні стосунkи не стосуються. Але…
Як з’ясувалося їхній розрив мене, точніше керованого мною відділу, дуже навіть стосується. Їхня взаємна ненависть стала впливати на продуктивність нашого підрозділу. Спочатку вони стали по черзі заходити до мого кабінету. Стукачити один на одного: “він вчасно не здав звіт”, “вона пізно прийшла на роботу”, “він у документі не привів даних” і так далі, тощо. Побачивши, що їхні доноси не спрацьовують як слід, і їхнього колишнього партнера недостатньо покарано, ці субчики пішли вже на саботаж. Навмисне допущені помилки у звітних документах, які, як вони стверджували, зробили не вони.
Потім кілька разів зникли документи. До того ж буквально за день до здачі проекту. Тобто їхня взаємна ненависть прямо відображалася на якості нашої роботи. Викликала обох до себе до кабінету. – Ви обидва, або за тиждень виправите те, що напортачили і більше не паскудитимете, або вижену з роботи! За що? Не сумнівайтеся, придумаю якесь серйозне обґрунтування! А потім сформувала наказ, яким на службові романи встановлюється табу. Ну а що робити, якщо не можуть роз лучитися як дорослі люди, а від їхніх інтриг страждає справа?