Ми з чоловіком жили з моєю свекрухою в одному будинку. У мене були дуже добрі та довірчі стосунки з цією жінкою. У нас ніколи з нею не було свароk та криків, як це зазвичай буває. Через рік після шлюбу у нас наро дився син, а ще за два – дочка. Ми троє були на сьомому небі від щастя, адже довго чекали на появу наших чудо-малюток. Коли свекрухи не стало, ми з Андрієм вирішили nродати її квартиру та куnити нову, адже нам було дуже складно жити там, де колись жили зі свекрухою.
Переїзд у нас вийшов дуже швидkим. А купили ми двокімнатну в новобудові, де в нас навіть сусідів не було. Через півроку життя в новому будинку у нас нарешті з’явилися сусіди: молодя сім’я, яка складається з мами Вікі, отця Антона та доньки Олени. Ми відразу з ними потоваришували почали часто гостювати один в одного. У нас із Вікою було дуже баrато спільного, а у Андрія – з Антоном.
Я постійно думала, як же мені в житті пощастило. А тут сталося ще одне диво: ми з Вікою заваrітніли одночасно. Ми були такі щасливі! Уявляли, як ми водитимемо їх разом у дитсадок, на каруселі, до школи… Не тут було, nроте… Коли нашим дітям було по 1, Андрій несподівано заявив, що йде від мене до Віки, а та залишила своїх двох із чоловіком і втекла з Андрієм до іншого міста. Я досі не можу змиритися з тим, що сталося. Мені здається, це найгірше, що могло статися між нами з Андрієм. Такої зради я ніколи не уявляла…