Коли син вирішив одружитися, ми вирішили з чоловіком зробити йому та майбутній невістці подарунок – подарували квартиру, яка дісталася мені від прабабусі.
Квартира маленька і стара, але ми організували в ній навіть простий косметичний ремонт, щоб молодята одразу могли в неї оселитися.
Син приніс подарунок, пообіцяв, що вони одразу почнуть накопичувати гроші на власне житло, але квартира надто маленька для великої родини, де так само діти будуть незабаром. Син сказав, що збиратиме на своє житло.
Ми з чоловіком тільки схвалили його такі прагнення та починання. Тільки-но минуло вже після цього сім років, вони так і нічого не накопичили.
При цьому син кілька разів їхав на заробітки до Німеччини на кілька місяців. Але на всі виручені гроші вони віддали перевагу придбати стару машину. Три роки тому в мене з’явилася онука.
Мене засмучує те, що дитина змушена тулитися на таких невеликих квадратних метрах через те, що її батьки такі непередбачливі. Син і не має наміру нічого робити, щоб вирішити питання з житлоплощею.
Зараз ми з чоловіком думаємо, що даремно колись подарували їм квартиру, адже вони ніколи не зможуть стати самостійними. Можливо, якби була гостра необхідність, вони таки задумалися б про власне житло.