Моя сім’я була дуже бід ною. Тата в ній ніколи не було – тільки я, мама та бабуся. Мама лише одного разу промовилася, що в мого батька інша сім’я. Ми часто міняли місце свого проживання. Щоразу з надією, що ось зараз розпочнеться нормальне життя. Але щоразу нам ставало все гірше і гірше. Я почав працювати у 16 років. Брався за будь-який підробіток, аби були хоч якісь гроші. Коли я закінчив 9 клас, мене забрала сестра бабусі. Я називав її бабою Надею. Жила вона із своїм чоловіком, дітей у них не було. Тому мене й прийняли у цій сім’ї як сина.
Вони доnомогли мені вступити до інституту, дали дах, їжу та питво, а потім відзначили мене у заповіті, оскільки інших спадкоємців не було. Коли я почав здобувати вищу освіту, на першому ж курсі познайомився з дівчиною, полюбив її – і у нас почалися стосунkи. Ось тільки баба Надя з чоловіком були nроти. Вони постійно говорили, що мені потрібно зосередитись на навчанні. А потім вони почали пояснювати мені, що Галина зі мною лише через квартиру.
На наступному побаченні я запитав свою дівчину, чи готова вона прожити зі мною все своє життя в гуртожитку. -Звичайно, дорогий, про що ми говоримо! Головне, щоб ми були щасливими. Я розповів про все бабі Наді, але вона не повірила. Більше того, поставила мене перед вибором: або я кидаю дівчину і nродовжую жити з ними, зрештою отримую квартиру, або ж збираю свої речі і йду назавжди. І що мені тепер робити? Я Галину дуже люблю, але вона живе із сестрою в гуртожитку, а у мене грошей на орендоване житло немає! Ситуація дуже складна.