У свої шістдесят Галя почувала себе на всі сімдесят. Життя жінку здо рово потягало. Рано втра тивши чоловіка, вона була змушена дуже багато працювати, щоб її доньки нічого не потребували. А коли старшій Олені всього вісімнадцять було, вона заявила, що нікуди не ходитиме, бо заміж збирається, а жити вони збираються в квартирі Галі.
-Ну, ми поживемо тут з тобою спочатку, а потім накопичимо на своє житло і переїдемо. Але незабаром стало очевидним, що ніхто нікуди переїжджати не збирається, бо в них з’явилася дитина. Дитину молоді батьки залишали на Галю, а самі йшли гуляти. Жінка з ним намаялася. Адже їй так само доводилося працювати, щоб усіх утримувати. Чоловік Олени працював, але всі гроші витра чав на забаганки дружини.
Жінка зрозуміла, що не витримує, коли молодша донька привела до будинку свого кавалера. Тут вона вже не витримала. -Дороrі мої дочки, мені хочеться і для себе трохи пожити. Я даю вам місяць, щоб ви знайшли альтернативи для переїзду. Мені хочеться спокійно пожити. Доньки спочатку лаялися, обурювалися, клялися, що з матір’ю тепер розмовляти не будуть, але таки переїхали. А за півроку й забули, що на матір так сильно скривджені, стали нормально спілкуватися.