З Сергієм ми познайомилися 3 роки тому. Довгий час зустрічалися, спілкувалися, в результаті одружилися і переїхали до його батьків. Свекри жили в місті, а мої батьки – в селі, тому наше рішення було однозначним. У день нашого весілля Сергій пообіцяв мені, що завтра ж почне відкладати гроші на нашу власну квартиру. Через півроку ми дізналися, що чекаємо дитину.
Тоді чоловік заявив, що нам потрібно економити на всьому, адже тепер квартира нам потрібна як повітря. Кілька днів тому Сергій заявив, що накопичив су му на перший внесок, і дуже сподівається, що ми зможемо взяти квартиру до народ ження малюка. А далі сталося те, чого я зовсім не очікувала: Сергій сказав, що квартиру потрібно буде оформити на його маму.
Адже він один збирав грошей, і в разі роз лучення хоче, щоб майно дісталося йому по праву. – Ти ж нічого не говорила ці 3 роки, поки ми жили в квартирі моєї мами. Далі Сергій посміхнувся і сказав, що не збирається зі мною роз лучатися, але, мовляв, в житті всяке буває, тому йому краще перестрахуватися. Я прекрасно розумію, що це ідея не Сергія, а його батьків! Але яка різниця? Ми ж одна сім’я! Як можна жити в недовірі? Зараз думаю поговорити з ним і встигнути запобігти його поспішне і необдумане рішення. Сподіваюся, у мене все вийде.