З Арсенієм я зустрілася, коли мені було 40, а йому – 46. Загальне горе, втра та рідної людини зблизила нас. У Арсена був 19-річний син, у мене – 20-річна дочка. Ми якось почали зустрічатися, а невдовзі й зовсім вирішили жити разом. Тільки ми не могли вирішити, у кого варто жити: у його двійці чи в моїй. Тому це питання ще деякий час залишалося відкритим. Я, дурненька, все завжди розповідала подрузі, Юлі, яка мене підтримувала, мовляв, яка я молодець, ніколи не пізно подбати про своє особисте щастя. Знала б я, до чого проведе знайомство Юлі з Арсенієм. Поступово Арсен став віддалятися від мене, а за кілька місяців взагалі зник з мого життя. Там Юля заявила, що вона роз лучається зі своїм чоловіком.
Роз лучення подруги видалося мені дуже див ним, адже всі знайомі вважали їх зразковою парою. Я надовго захопилася самокопанням. Намагалася зрозуміти, що я зробила не так по відношенню до Арсенія, але відповіді на свої запитання не знаходила. Якось у спільних знайомих я дізналася, що Юля з Арсенієм зустрічаються. Це остаточно зламало моє серце. Добре, що моя дочка була вже дорослою і змогла підтримати мене у складний момент.
Коли я вже займалася своїми справами і намагалася не фокусуватись на минулому, з’явився Арсен. Виявилося, вони з Юлею не порозумілися і незабаром роз лучилися. За його словами, він увесь цей час думав про мене і про те, як повернути мене. Ми вже хотіли знову зійтись, але моя дочка розплющила мені очі. По-перше, дочка сказала, що не допустить того, щоб Арсеній жив у моїй хаті, а потім нагадала мені, як підло він зі мною вчинив, і привела мене до тями. І справді, Арсен мене не вартий. Я послала його і ще ні на мить не пошkодувала про це. Так, він мав рацію: людям у віці вдвох у рази легше, але я хотіла б мати поруч надійну людину, і не турбуватися з приводу інших жінок.