Нашій дочці двадцять три роки. Після закінчення школи вона пішла на юрфак, до кінця другого курсу вирішила, що юриспруденція не для неї і захотіла стати манікюрницею. Ще через рік сказала, що зустріла свою другу половину і збирається заміж. Ми з чоловіком непогано заробляємо. Тому змогли, ще до заміжжя, купити їй однокімнатну квартиру. Ну і на весілля подарували солідний банківський рахунок. Зять нам попався добрий. Щоправда, поки що небагато заробляв, сорок тисяч, але вірив, що зробить кар’єру.
– Фінансувати забаганки моєї дружини – це моя проблема, – заявив він нам. “Ну й добре”, подумала я… Після весілля молодята почали жити у квартирі доньки. Вона не стала влаштовуватись на роботу і вирішила, що буде домогосподаркою. На мій погляд, це неправильно. Але якщо їй так подобається, то прапор до рук. Незабаром дочка почала просити у мене грошей. Спочатку це були суми менше тисячі на тиждень, згодом апетити підросли, і вона вже просила по п’ять тисяч. Я не питала, навіщо їй гроші. Моя дочка просила, а я фінансувала.
Десь півроку тому дочка повідомила, що має проблеми зі здоров’ям по жіночій лінії і потрібні rроші на ліkування. Звичайно ж, я гарантувала, що все оплачу. Проплакавши у мене на rрудях, завила що у них ніяк не виходить зачати дитину. А прийом у ліkаря півтори тисячі, а ан алізи коштують тисячу. На її ліkування за місяць витрачалося від десяти до тридцяти тисяч. Коли витрати стали більшими, я запропонувала дочці знайти іншого ліkаря. — Цей просто тягне з вас гроші, — сказала я. Але дочка не погодилася. Сказала, що передумала ліkуватися… Два тижні тому, я все ж таки зважилася розповісти чоловікові про проблеми нашої дівчинки. Новина його дуже здивувала: – Так зять же мені нещодавно казав, що поки не стануть на ноги, дітей не плануватимуть. Ось тобі раз… Виявляється, дочка мене за носа водила!